Основним засобом доступу до офіційної інформації Закон України «Про інформацію» визначає інформаційний запит щодо доступу до офіційних документів і інформаційний запит щодо надання письмової або усної інформації.
Під інформаційним запитом щодо доступу до офіційних документів розуміється звернення з вимогою про надання можливості ознайомлення з офіційними документами. Запит може бути індивідуальним або колективним. Він подається у письмовій формі. Громадянин має право звернутися до державних органів і вимагати надання будь-якого офіційного документа, незалежно від того, стосується цей документ його особисто чи ні, крім випадків обмеження доступу, передбачених цим Законом.
Під інформаційним запитом щодо надання письмової або усної інформації розуміється звернення з вимогою надати письмову або усну інформацію про діяльність органів законодавчої, виконавчої та судової влади України, їх посадових осіб з окремих питань.[1]
Предметом інформаційного запиту Закон встановлює офіційні документи, письмову або усну інформацію про діяльність органів законодавчої, виконавчої та судової влади України, їх посадових осіб з окремих питань. Тобто відомості про діяльність органів місцевого самоврядування, недержавних установ та організацій прямо не визнаються предметом інформаційного запиту. Складається враження, що відкрита інформація про діяльність недержавних інституцій не може надаватися за запитами. Однак, подібні документи та інформація не внесені до переліку таких, що не підлягають наданню для ознайомлення за запитами.[2]
Опосередковано можливість отримання відомостей учасниками інформаційних відносин (громадянами, юридичними особами або державою в особі її органів[3]) передбачається статтею 43 Закону України «Про інформацію», у якій зазначається, що «кожний учасник інформаційних відносин для забезпечення його прав, свобод і законних інтересів має право на одержання інформації про... те, що стосується його особисто».[4] Крім того, можливість вільного одержання відомостей, необхідних громадянам України, юридичним особам і державним органам для реалізації ними своїх прав, свобод і законних інтересів, здійснення завдань і функцій, закріплена у статті 9 Закону України «Про інформацію».[5] До того ж стаття 35, наприклад, Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» містить банкетну норму щодо інформаційного запиту про доступ до офіційних документів і запит щодо надання письмової або усної інформації для друкованих засобів масової інформації: порядок і форма запиту щодо доступу до офіційних документів і запиту щодо надання письмової або усної інформації для друкованих засобів масової інформації, строки їх розгляду, відмова та відстрочка задоволення, порядок відшкодування витрат, пов’язаних із задоволенням запитів, а також характер документів та інформації, що не підлягають наданню для ознайомлення за запитом, визначаються Законом України «Про інформацію».[6]
Таким чином, цілком логічним було б розширення предмету інформаційного запиту, визначеного у Законі України «Про інформацію» шляхом зміни редакції абзацу 3 статті 32 цього Закону на таку: «Під запитом щодо надання письмової або усної інформації у цьому Законі розуміється звернення з вимогою надати письмову або усну інформацію про діяльність органів законодавчої, виконавчої та судової влади України, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, їх посадових осіб з окремих питань».
Закон України «Про інформацію» встановлює, що «громадянин має право звернутися до державних органів і вимагати надання будь-якого офіційного документа, незалежно від того, стосується цей документ його особисто чи ні, крім випадків обмеження доступу, передбачених цим Законом».[8] Зазначимо, що така редакція статті передбачає існування норми, яка обмежує право громадянина звернутися до державних органів і вимагати надання офіційного документа, який містить інформацію з обмеженим доступом. Однак, по-перше, громадянин цілком імовірно може не знати про обмеження доступу до інформації, яка його цікавить. По-друге, у випадках, коли громадянин не має права на доступ до документів, що містять інформацію з обмеженим доступом, у отриманні таких документів буде відмовлено, однак це не позбавляє громадянина права робити запит на них. По-третє, можуть бути випадки, коли громадянин має або зможе отримати доступ до подібної інформації у встановленому порядку. Так, наприклад, адвокат, який здійснює захист обвинуваченого, може вимагати надання йому права доступу і наступного допуску до державної таємниці, якщо така міститься у матеріалах справи. При цьому право адвоката на доступ до інформації, яка становить державну таємницю, не обмежується, його реалізація лише потребує набуття захисником спеціальної інформаційної дієздатності.
Відповідно до Закону України «Про інформацію» «у запиті повинно бути зазначено прізвище, ім’я та по батькові запитувача, документ, письмова або усна інформація, що його цікавить, та адреса, за якою він бажає одержати відповідь».[9]
Стаття 33 Закону України «Про інформацію» визначає терміни розгляду запиту щодо доступу до офіційних документів, який не повинен перевищувати десяти календарних днів. Протягом вказаного терміну державна установа письмово доводить до відома запитувача, що його запит буде задоволено або що запитуваний документ не підлягає наданню для ознайомлення. Задоволення запиту здійснюється протягом місяця, якщо інше не передбачено законом. Аналогічний термін розгляду встановлюється і щодо запиту про надання письмової інформації.[10]
Згідно з чинним законодавством громадянам України гарантується право на звернення до органів державної влади, місцевого самоврядування, об’єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов’язків із заявами (клопотаннями), пропозиціями (зауваженнями) і скаргами.
Одним із засобів забезпечення права громадян на доступ до інформації за допомогою інформаційного запиту або звернення громадян є особистий прийом громадян.
